Submit your contribution
HERE
If you're interested in working with us or have written a text on a related subject, or had an interview with an artist you think might be a discovery for us, you can send it to us for a publication review.
Submit your inquieries
HERE
We're a team of eight artists, curators and critics with a broader network of art professionals on the post-soviet, post-communist and diasporic spaces. With our ability to grasp, to describe and to invert the sensable, we might be your best collaborator.
Subscribe to our newsletter
HERE

How to contact us

Mission

 

TransitoryWhite is a journal of overlapping, multi-voiced accounts documenting peripheral artistic productions.

The project was launched in 2017 by a group of curators, art specialists and artists from Eastern Europe, Caucasus and Central Asia living in Berlin/Vienna. 

We aimed to create an intersectional platform for discussing decolonization, post-neoliberalism trauma and the possibility of dispersive views on the so-called post-communist territories.

Since 2019, the platform has also operated in the trajectories of migrant and post-displacement discourse, expanding its activities from the geographical pole "East" to the global. In response to the growing nationalistic discourse, it is crucial for our investigation to represent artists and theorists with different identities and ideas for the future. In this way, TransitoryWhite emphasizes the productive interaction between different multitudes rather than dualities. 

TransitoryWhite understands whiteness as a metaphor for colonialism, or as a white, self-contained exhibition space where the hierarchy of discourses and images is prejudiced. Instead, we turn to the idea of White Noise; a signal or constant disturbance, something cacophonic, turbulent and restless which fluctuates and transforms our perspectives.

Contributors

Laura Arena

Laura Arena is a Level 3 Reiki practitioner certified and licensed in the state of New York. She's a graduate of the Art of Energetic Healing School located in Manhattan with spiritual teacher and master healer Suzy Meszoly. Next to being a Level 3 Reiki practitioner, Laura is a multidisciplinary artist, activist, designer, and curator based in Brooklyn, New York. Arena’s work encompasses photography, video, installation, writing, and social interventions with a focus on storytelling, human rights causes, gameplay, race, and identity. She has exhibited in galleries and festivals worldwide and has participated in events in North America, Europe, and the Middle East. Arena has attended residencies and workshops in Greenland, Iceland, Romania, Hungary, Palestine, Turkey, and the United States. 

In 2021 she will be mapping the Chakras of Berlin as an artist in resident at Z/KU (Center for Art and Urbanistics).

Mariya Dmitrieva

Mariya Dmitrieva is an artist, independent curator, and cyberfeminist. She is a co-organiser of Studiya 4413 in St. Petersburg, Russia, a self-regulated, artist/activist-run platform functioning as an intersection of diverse social strata, queer-crip optics, artistic mediums, contemporary critical thinking, and adequate political action; Maria is a member of N i i c h e g o d e l a t ‘ (Donoothing), a network of flickering, horizontal laboratories of political imagination researching and redescribing ideas around work ethic, machine vs human relations, and connectivity between utopian and real, and initiator of Free mapping project, a digital platform calibrating alternative culture-political landscape of self-organised liberal associations/projects, and coordinator of p2p&hackercare, a translocal agency.

Ina Hildebrandt

Ina Hildebrandt is an art historian and cultural journalist.

Ivan Isaev

Ivan Isaev is an independent curator, based in Moscow. He curated platform Start, Winzavod, season 2014-15, and “Leaving Tomorrow” exhibition (2015, Moscow), participated at Infra-Curatorial Platform at 11th Shanghai Biennale (2016). He is a co-founder of «Triangle» curatorial studio (Moscow, 2014-2016) and later initiated platform blind_spot. Ivan Isaev is now a curator of Garage Studios program at Garage MCA, Moscow.

Anna Kamay

Anna Kamay is an independent curator and cultural manager hailing from Yerevan, Armenia. Anna organizes community-based art projects with the goal of using public space and art to meet local needs and manages Nest Artist Residency and Community Center at the Institute of Contemporary Art in Yerevan.

Victoria Kravtsova

Victoria Kravtsova has studied International Relations in St. Petersburg and Berlin. In Berlin she is active in NGO projects in Eastern Europe, co-organizing seminars and exchange programs in the fields of environment, human rights, gender equality and civic education. Victoria receives a scholarship from Heinrich Böll Foundation and is engaged in writing her thesis “Between the ‘posts’, out of the void” where she traces the travels of the contemporary feminist discourses to and from Central Asia.

Melikset Panosian

Melikset Panosian is a writer and translator from Gyumri, Armenia. He participated in artistic projects focusing on the troubled past of Gyumri, borders, conflicts and consequent traumas since 2012. Panosian contributed to a number of literary magazines in Armenia such as Queering Yerevan, Gretert and Yeghegan Pogh. He also participated in the translation of Hannah Arendt’s “We refugees” into the Armenian language. Melikset Panosian’s published works include art book “Out In Head” (2012), “Silent Stroll”, a novella he authored in 2014, and the Armenian translation of Kardash Onnig’s “Savage Chic: A Fool's Chronicle of the Caucasus” published in 2017.

Leah Peirce

Leah Peirce (b. 2002 in Berlin, Germany) is a Berlin-based poet, with Georgian and English background.  She works with words, sound, images and performative art. Her multilingual poems explore the fluidity of languages, the barriers they bear, how language holds culture and visa versa.

Daria Prydybailo

Daria Prydybailo is a curator, researcher, founder of the TRSHCHN platform and co-founder of the NGO Art Matters Ukraine.

Thibaut de Ruyter

Thibaut de Ruyter is a French curator and critic who lives and works in Berlin since 2001.

Saltanat Shoshanova

Saltanat Shoshanova is currently pursuing her Master's degree in History of Arts at the Free University Berlin. Her research interests include art in connection to queer and feminist theory, queer migration, decoloniality and post-Soviet space. She is an activist and co-organized several queer feminist conferences in Vienna and Berlin.

Julia Sorokina

Julia Sorokina is freelance curator of contemporary art, lecturer, tutor, author of texts, lives and works in Almaty, Kazakhstan. 

Antonina Stebur

Antonina Stebur is a curator and researcher. She studied visual and cultural sciences at the European Humanities University (Vilnius, Lithuania) and at the School of Engaged Art of the art group "Chto Delat? (Saint Petersburg, Russia). She is a member of the artist group #damaudobnayavbytu ("Woman comfortable in everyday life"), which examines the feminist agenda in the Russian and Belarusian context. She has curated a number of exhibitions in Belarus, Russia, Poland, France and China. Her research areas and curatorial interests are: community, re-composition of everyday practices, feminist critique, new sensibility, grassroots initiatives.

Annika Terwey

Annika Terwey is a German-Italian new media designer & artist. She studied visual communication at the Berlin University of the Arts and graduated from the new media class. In her work, she is exploring new forms of communication through interaction design, video installation and exhibitions. Her interest range from environmental science, new technologies and human perception.

Alex Ulko

Alexey Ulko was born in Samarkand (Uzbekistan) in 1969. After graduating form Samarkand University with a diploma in English he obtained an MEd TTELT degree from the University of St Mark and St John (UK). Since 2003 he has been working as a freelance consultant in English, Culture Studies and Art for various cultural organisations. Has been making experimental films since 2007 and is an active writer about Central Asian contemporary art. His current artistic interests: experimental cinema, photography, visual poetry. Member of the European Society for Central Asian Studies, the Association of Art Historians (UK) and the Central Eurasian Studies Society (USA).

Lolisanam Ulug

Lola Ulugova (Lolisanam) has been an activist in Tajikistan since 2000.  She was the founding director of Tajik Bio-Cultural Initiatives a non-governmental organization dedicated to Tajik arts and environmental issues. In 2013, she wrote and produced the nation's first 3-D animation film, a short designed to promote awareness of environmental issues among children. Previously, she has produced several cultural DVDs archiving Tajik dance and biocultural diversity; was a Field Production Manager on the documentary Buzkashi! By Najeeb Mirza (Canada); from 1999-2005 was the manager of Gurminj Museum. She holds a Master’s degree from the University of Turin, Italy and an undergraduate degree in Russian Language and Literature. She was a Global Cultural Fellow at the Institute for International Cultural Relations of the University of Edinburgh in 2017-18 and participated in Central Asian-Azerbaijan (CAAFP) fellowship program at the George Washington University at Elliott School of International affairs in 2019.

Katharina Wiedlack

Katharina Wiedlack is a Post-Doctoral Research Fellow at the Department of English and American Studies, Humboldt University Berlin. Her research fields are primarily queer and feminist theory, popular culture, postsocialist, decolonial and disability studies. Currently, she is working on a research project focused on the construction of Russia, LGBTIQ+ issues and dis/ability within Western media. http://katharinawiedlack.com

Олексій Кучанський

Олексій Кучанський - дослідник і критик експериментального кіно та відео-мистецтва, есеїст. Живе і працює у Києві. Цікавиться політиками комунікативного експериментування, екософією Ф. Ґваттарі, не-есенціалістською екологічною теорією, постгуманістичним фемінізмом, процесуально-орієнтованою філософією. Колишній учасник активістської ініціативи Occupy Kyiv Cinemas - руху проти комерціалізації і знищення комунальних кінотеатрів Києва. Співавтор художнього проекту komaxa. щоденник резистентності - лабораторії молекулярного страйку в умовах цифрової праці.

 

Kundry Reif

Kundry Reif is an aspiring curator, artist and cultural sciences academic.

People

Ira Konyukhova

Ira Konyukhova is an artist, writer and instagram feminist activist. She studied Physics in Moscow and fine art in Mainz, Reykjavik and Media Art and Media Theory at Karlsruhe University of Arts and Design (HFG), which she finished with diploma in 2017. In her practice, she explores the connection between female sexuality, pop-resilience and colonial technological practices which are embodied mainly but not only in video, sculpture and installation. Her works have been presented on various international festivals and exhibitions, including DocLisboa, Athens Biennale, Teneriffa Espacio del Arte, Exground Film Festival e.t. Konyukhova was a grantee of Rhineland-Palatinate Media and Film Promotion Prize, BS Projects Residence Program as well ifa travel grant.

Ina Hildebrandt

Ina Hildebrandt is an art historian and cultural journalist. Born in Kazakhstan, she grew up as a so-called Russian-German in the south of Germany. After spending years of total assimilation she developed a strong interest in her cultural roots. Several long travels and stays took her to Easter-Europe over Russia to Central-Asia. Thereby she started to focus more on those regions also as art historian and journalist. She lives and works in Berlin. 

Tamara Khasanova

Tamara Khasanova is an emerging art professional and aspiring young curator. Born in Ukraine into a Ukrainian-Uzbek family, and later moving to the UK and the US early in life, she was exposed to various social dynamics while perceiving everything through the lens of her cultural legacy. This experience led her to question ideas surrounding cultural hegemony, national identity, and globalisation in the context of Post-Socialist states. In her professional and academic practice, she is concerned with a lack of representation of Eastern European and Central Asian regions on a large scale and committed to developing a sustainable dialogue between parts of the world so dear to her heart. Currently, she is doing a Post-Baccalaureate Diploma in Studio Art in San Francisco, CA. She starts her M.A. program in Curatorial Practice at the School of Visual Arts, New York this Fall.

Pavel Metelitsyn

Pavel Metelitsyn is a software engineer and developer focusing on interactive data presentation, user interfaces and web technologies. He is driven by the idea of making the information more accessible through interactivity and gamification. Working together with creative agencies he implemented interactive multimedia stations for Neues Historisches Museum, Frankfurt/Main, made a kiosk app for a permanent exhibition at Deutsche Nationalbibliothek, Frankfurt/Main. Besides that, he works with a wide range of clients from FinTech Startups to national research institutions, helping them to collect, process and present the business information. Pavel holds an M.Sc. in Mathematics.

Sascia Reibel

Sascia Reibel is a graphic and product designer. Her focus lays on printed matter, especially books and posters, with a strong dedication for typography. She engages in projects within the field of culture, art, and education. She studies communication design at the University of Art and Design Karlsruhe and has also studied in the design master program of the Central Academy of Fine Arts in Beijing, China. Her work has been honoured with several awards, including «Most Beautiful Swiss Books», «Most Beautiful Books from all over the world», «Bronze Nail, ADC», as well as the «Badge of Typographic Excellence, TDC New York.

Lina Iliaeva

Lina Iliaeva (born in Moscow, Russia) is a student of the Faculty of Cultural Studies of the Russian State University for the Humanities. Previously studied Theatre, Film and Media Studies at the University of Vienna. Lina joined TransitoryWhite in March 2021 and now working as an editor on the website. Area of research interests: art culture of the twentieth and twenty-first century, public art, cultural and visual studies, corporeality, new techniques and technologies in art, digital art.

Thibaut de Ruyter

Thibaut de Ruyter is a French architect, curator and critic who lives and works in Berlin since 2001. In the last ten years, he has organized exhibitions at Kunstmuseum Bochum, Museum Kunstpalais Düsseldorf, Museum of Applied Arts in Frankfurt, HMKV in Dortmund, EIGEN + ART Lab and CTM in Berlin, Muzeum Sztuki in Łódź and CRP/ in Douchy-les -Mines. One of his latest projects is a travelling exhibition co-curated with Inke Arns for the Goethe-Institut: « The Border », that calls into question the dividing line between Asia and Europe in the former Soviet states. Since 2017 this exhibition was exhibited in St Petersburg, Moscow, Tashkent, Almaty, Krasnoyarsk (u.A.) and ended its trip in Erevan in 2019. His areas of interest range from new media to spiritism via "exhibitions that are not exhibitions". Most of his projects are related to everyday, pop or underground culture. He has been the German correspondent for the French magazine artpress since 2003.

Former Collaborators

During the existence of the magazine, many wonderful people collaborated and facilitated the development of the journal. Among them are: Iryna Dzhava, Chinara Majidova, Daria Prydybailo, Willi Reinecke, Sholpan Zhanuzakova. 

You are looking for: Saltanat Shoshanova  

29th January 2020

2019 Curator's choice

article

en

1st November 2019

Über die Sprache der Vorherrschaft

interview

ein Gespräch mit Medina Bazargali
de

25th October 2019

On language of supremacy: Medina Bazargali in conversation

interview

en
«Чорнобильдорф»
Фото: Валерія Ландар
«Чорнобильдорф»
Фото: Артем Галкiн
«Чорнобильдорф»
Фото: Артем Галкiн
«Чорнобильдорф»
Фото: Валерія Ландар
«Чорнобильдорф»
Фото: Артем Галкiн

Розмова з авторами "Чорнобильдорф" Романом Григорівим та Іллею Разумейком

Олексій Кучанський

26th July 2021

*** Дана стаття є частиною колаборації з House of Europe в Києві і входить в випуск TransitoryWhite Nr. 2 Not The East, який можна замовити за цією адресою. Номер включає в себе статті і вірші на п'яти мовах, а також фотороботи Саші Курмаза. Публікація здійснюється за підтримки Гете-Інституту в Москві. Приємного читання! ***

 

«Чорнобильдорф» - мультидисциплінарна опера Романа Григоріва та Іллі Разумейка, перфоманс-прем'єра якої відбулась онлайн 31 жовтня-1 листопада 2020-го року. Частина проекту була представлена у просторі Мистецького Арсеналу, інша – доступна на сайті опери. Поєднавши образи та буквально самі локації Чорнобиля й недіючої Цвентендорфської атомної електростанції, автори намагаються уявити життя після апокаліпсиса на уламках сучасності.

 

«Чорнобильдорф»
Фото: Валерія Ландар

На мій погляд, проект є радше репрезентативним, ніж критичним щодо культурних образів «сходу» (бодай навіть стосовно поліського чи чорнобильського “сходу”), створених у партнерстві з однією з найбільших культурних інституцій України. «Чорнобильдорф»  демонструє співіснування надзвичайно актуальної проблеми (екологічні загрози сьогодення та можливі вирішення сучасної кризи) та нюансованості виконання цієї теми укупі з одвічними супутницями українського мистецтва найвищих ешелонів (особливо театру та кіно): самоекзотизації української культури та безкомпромісної аполітичності.

 

 Олексій Кучанський

Те, що сьогодні на планеті відбувається кліматична криза, – встановлений науковий факт. Деякі вчені-природознавці навіть пишуть про Четверте велике вимирання. Звичайно, атомна електростанція, особливо Чорнобильська, – це показова алегорія непридатності до співіснування з іншими видами панівних серед людей нині режимів існування на планеті. Це зокрема і свідчення обмеженості науково-технічної парадигми, якою людство користується дотепер, а також безсилля держави в управлінні екосистемними процесами. Але у опері ви зіставляєте Чорнобиль із Цвентендорфом – станцією, яка не вибухнула. Чому?

Ілля Разумейко

Справа у тому, що це питання, якими насправді є глобальні наслідки вибуху на Чорнобильській атомній електростанції: негативними чи позитивними, –  адже сьогодні там утворився найбільший біосферний заповідник та найбільша територія дикої природи в Європі

Звичайно, була завдана значна шкода людському здоров'ю і таке інше, але ця катастрофа має і позитивні наслідки для планети – утворення цього біосферного заповідника.

 

Натомість все виглядає навпаки у Цвентендорфі на Дунаї [у Австрії - прим. О. К.], де атомна станція закрилась, так і не відкрившись у 1978-му році. У будь-якому разі потрібно було будувати якусь енергетичну програму, тож там побудували величезну теплову електростанцію, яка постачала енергією всю центральну Австрію, і її викиди за останні сорок років роботи є досить суттєвими. Інакше кажучи, закриття станції в Цвентендорфі не є цілком позитивним, як не є негативним вибух ЧАЕС. 

 Олексій Кучанський

Чи правильно тоді стверджувати, що, поєднавши випадки цих двох станцій, ви хотіли вказати на проблематичність оцінки цих екосистемних колапсів як катастрофічних (Чорнобиль) або ж поетизації «зелених» рухів (Цвентендорф)?

Ілля Разумейко

Усе ж, оскільки ми займаємося мистецтвом, ми не даємо і не давали ніяких оцінок, але скоріше використали Чорнобиль і Цвентендорф як, скажімо, джерело натхнення. Тим паче, що дія нашої опери відбувається у ХХVIII столітті. Ми спробували уявити, чим могла би бути архітектура цих станцій через 700 років… Напевно, просто такими бетонними монументами, типу стоунхенджа.

«Чорнобильдорф»
Фото: Артем Галкiн

 Олексій Кучанський

До речі, наступне питання якраз про постапокаліптичність. Фільми про апокаліпсис – це не лише тип культурної продукції, але і своєрідна рубрика критичної теорії про консюмеристське суспільство, яке насолоджується спогляданням за власним колапсом. Чому ви обрали жанр постапокаліпсису, попри цю традицію критики? Звідки це рішення?

Ілля Разумейко

Ми радше вважаємо, що запропонували альтернативу класичному постапокаліпсису та тому, як він виглядає, себто цій мейнстримній моделі, яку ми називаємо американською версією постапокаліпсису: це або космогонічна історія, або зомбі-апокаліпсис, або епідеміологічна катастрофа і таке інше. Сюжет зазвичай у таких історіях розгортається навколо того, що персонажі намагаються вижити, шукають їжу, захищаються від зомбі тощо.

 

Ми від цих кліше відмовились та пішли шляхом культурологічним, тобто нам було цікаво, чи залишиться після катастрофи якесь мистецтво. Нас цікавило, чи будуть у цих людей якісь ритуали, співи, соціокультурні моделі

Яку роль буде відігравати мистецтво, або ж його залишки, або ж щось нове, яке займе його місце. У цьому, власне, відмінність нашого постапокаліпсису від мейнстримного постапокаліпсису, який зазвичай присутній у кінопродукції. 

 Олексій Кучанський

Розкажіть, будь ласка, трішки докладніше про цю культурологічну складову вашої роботи. Чому за сюжетну рамку опери ви обрали класичний давньогрецький міф, тобто спадок античної культури?

Ілля Разумейко

Саме античної, адже їй властива певна універсальність. Якщо подивитись на базові категорії сучасного мистецтва чи політики, то вони були присутні вже в культурі Давньої Греції. Це певний базовий код нашої цивілізації. Тож ми зробили таке припущення, що коли вже людство рухається згідно цього коду вже дві тисячі років, то  й мистецтво майбутнього буде зберігати інтенції цих міфів та давньогрецьких моделей (на рівні етимології, словника, сюжетів і, можливо, навіть форм).

 Олексій Кучанський

А чому це  переплетено в опері з фольклорними мотивами, зокрема українськими?

Ілля Разумейко

Фольклору, як і культурі Давньої Греції, властива певна універсальність.

 

До речі, найцікавіший фольклор, який з’являється у нашій опері, – це навіть не український, а хорватський. Ми співаємо там герцеговинську гаму – це такий стародавній спів Європи, дуже примітивний, який дослідники датують ХІ-ХІІ століттями. Якщо класична музика розвивається якось поступово та по висхідній лінії, то фольклор – це якраз та музика,  у якій цікаво шукати універсальні елементи,  що знову можуть з'явитися після апокаліпсису, відродитися. Прості ритми, прості звуки, які не притаманні високій складній культурі, але радше природі людини, та які передаються «генетично». 

 Олексій Кучанський

Мені здалося під час перегляду, що в цій опозиції між технологізованим суспільством  та універсальними архаїчними докультурними мотивами більш фундаментальним статусом ви наділяєте саме останні. Адже ви фокусуєтесь саме на цих «простих» людських ритмах, а не, скажімо, на техногенних ритмах, чи алгоритмічних темпоральностях, чи чомусь іншому, суміжному. З чим пов’язане це рішення?

Ілля Разумейко

В принципі, так, електроніки у нас менше, ніж живої музики. 

 Олексій Кучанський

Зрозумів. Чи означає це, що після гіпотетичної катастрофи, на вашу думку, залишиться саме «людськість» культури, а не її техногенність?

Ілля Разумейко

Технологізоване мистецтво потребує істотного обслуговування: фабрик з виробництва техніки, наприклад. Тому якщо ми говоритимемо про таке «примітивне» майбутнє, то, так, частка техногенного суттєво знизиться, порівняно з тою, якою вона є зараз. 

«Чорнобильдорф»
Фото: Артем Галкiн

Олексій Кучанський

 До речі, про музику. Мені відомо, що ви працювали у опері й  раніше, але чому ви обрали жанр опери саме для цієї теми? І чому ви називаєте її «археологічною оперою»?

Роман Григорів

 

Опера – це мультидисциплінарний жанр. І дійсно, ми працюємо у жанрі останні 5 років, розкриваємо його під різними кутами: ми ставили оперу-реквієм, ставили оперу-сон, яку ми граємо цілу ніч; є мета-опера, футуристична опера… Тому цей жанр для нас іще не вичерпався, ми й надалі плануємо в ньому працювати.

 

А саме археологічна опера,  через те що чимало роботи було пророблено саме в  експедиціях. Значна частина матеріалу стала лише відправною точкою художнього осмислення знайдених образів та сюжетів. Якісь з них було переосмислено: так, ми переосмислили комп'ютерні плати як ур-плати – водночас партитури, сакральні тексти, декорації, ікони, таку собі глобальну мову. Крім того, ми працювали й над іншими моделями: від простору Мистецького арсеналу  й завершуючи дивними несиметричними кубиками-рубиками. Із цього всього ми створили матеріал, який було інтегровано в оперу.

До речі, крім археологічних експедицій, є ще антропологічний музей, де ми розміщували всі експонати Чорнобильдорфу.  Узагалі Чорнобильдорф – це більше, ніж просто перфоманс, адже зараз, наприклад, через півтора місяці після перфомансу він існує як віртуальна реальність, де можна онлайн подорожувати постапокаліптичними поселеннями. Коротше кажучи, перфоманс, антропологічний музей і віртуальна реальність – усе це є Чорнобильдорфом

Стосовно музичного матеріалу, то ми взяли одні з найстародавніших інструментів: цимбали, яким більше тисячі років, бандура, – усе це було препаровано. Такою була наша фантазія на тему музики після культури, після цивілізації, коли все закінчилось і забулось. До прикладу, у опері є сцена, де перформерка використовує баян, просто одягнувши його на голову, ніби не знаючи, що з ним робити.

 Олексій Кучанський

Можете поділитися міркуваннями стосовно того, що це антропологічне моделювання чи антропологічна, у нейтральному сенсі, спекуляція може дати в ситуації кліматичної кризи сьогодні?

Роман Григорів

Ні, звичайно! Ці речі не пов'язані. Тема Чорнобильдорфу значно глобальніша. І як правильно сказав зараз Ілля, ми відійшли від цієї дуже вузької теми, скажімо, «чорнобильсько-цвентендорфської». Опера про інше – про альтернативне майбутнє.

 

До чого може призвести це моделювання нам наразі не відомо. Для нас опера ще триває… За двогодинний перфоманс відбулась лише дуже невелика частина опери. Чи може вона зарадити проблемам з довкіллям? Важко сказати.

Наша функція як авторів – вузькомистецька, або ж мистецько-культурологічна. Не соціальна чи екологічна. Хоча, звичайно, екологія і на нас впливає

«Чорнобильдорф»
Фото: Валерія Ландар

 Олексій Кучанський

Я зрозумів вашу позицію. Нарешті, останнє питання, яке я не можу не згадати:  воно стосується вашого твердження про універсальність фольклору. Художниця проекту Катерина Маркуш стверджує, що костюми, використані у опері, зовсім не автентичні, але розроблені спеціально для проекту…

Ілля Разумейко

Так, вони розроблені нашою художницею, адже в неї була досить специфічна задача – включити мікросхеми та інші подібні елементи до костюмів.

Роман Григорів

Але автентичні костюми теж використовувались. Наприклад, у фрагменті  з церквою в селі Красного персонажі одягнені в цілком автентичні костюми – чорнобильський стрій, тобто традиційний поліський костюм, який було препаровано лише платами, які використовували замість ікон.

 Олексій Кучанський

Зрозуміло, дякую. Але в чому, власне, полягає питання про автентичність? Антропологія як наука нерідко піддавалась критиці у зв'язку з тим, що досліджувані, нерідко колонізовані культури представлялись антропологами як свого роду екзотичні, «примітивні», диковинні принади, що значно більше унаочнювало бажання та проекції Заходу, ніж, власне, цю культуру.  Тож коли ви поєднуєте таку незвичайну фольклорність з техно-антиутопічною образністю, я впізнаю в ній навіть більше: якийсь пастіш, насолоду від цих ефектів (удаваної) автентичності. Чи погодитесь ви з цим і як можете це прокоментувати?

Роман Григорів

Так, ми над цим працювали. Нам подобається працювати з костюмами. Це була наша задача, аби зробити ці образи незвичайними, препарувати їх з цими комп’ютерними платами – такими собі образами з майбутнього. Тобто це для нас питання естетичне, перш за все.

 Олексій Кучанський

Чи можна тоді сказати, що ви займаєте по відношенню до досліджуваних вами культурних феноменів позицію зовнішнього спостерігача? А ви спостерігаєте за цим «народом» як за більш примітивною культурною формою?

Ілля Разумейко

Ні, ми одночасно і спостерігаємо, і беремо участь, адже те, що ми досліджуємо, – це самих себе. Усі елементи Чорнобильдорфу – це елементи сучасності. Того, з чим ми зіштовхуємося сьогодні: тут і музичні цитати, і техно-музика, яка звучить укінці.

 

Ми ж не їдемо в Африку, вивчаючи якесь плем’я. Тут є елемент екзотичності, але це ж, насправді, автоекспедиція.

«Чорнобильдорф»
Фото: Артем Галкiн

 Олексій Кучанський

Але ж коли ви кажете, що досліджуєте те, що відбувається зараз, то, напевно, маєте на увазі якийсь художній образ сучасності, а не сучасність як таку? Зрозуміло, що люди не носять такий одяг сьогодні, не використовують такі музичні інструменти в побуті. А що ж ви хотіли оприявнити в цих образах?

Ілля Разумейко

Усі постапокаліптичні пейзажі, які ми знімали, – це сучасна Україна. Каховське водосховище, де майже немає риби, і Чорнобильська зона, і Кривий Ріг, – це все екологічний постапокаліпсис, який в нас уже наступив.

 

 

 

 

Ілля Разумейко - український композитор, музикант, автор опер, електронної та вокальної музики. Композитор, лібретист та перформер формації NOVA OPERA. 

 

Роман Григорів - український композитор, музикант, автор опер, камерних, вокальних та симфонічних творів, музики до вистав та кіно, Лауреат Національної шевченківської премії.

 

 

Олексій Кучанський - есеїст, дослідник, автор текстів про кіно та сучасне мистецтво. Народився у Вінниці (Україна). Мешкає у Києві. Публікувався в Prostory, Your Art, Transitory White, Політична Критика, Eastern-European Film Bulletin, Arts of Working Class, Художественный журнал, інші.


За редакцією Ліни Ільяєвої та Іри Конюхової

Subscribe to our newsletter