Вагітні революцією, взаємопов'язані та взаємозалежні
Дар'я Придибайло
5th June 2020
Система вмирає, а тому з усіх сил намагається забрати з собою в могилу якомога більше людських душ і тіл. Колір шкіри, розріз очей, стать, сексуальна орієнтація, національність можуть стати причиною для знищення, а тому необхідно знищити саму систему, яка з самого початку виключає людяність. Колір шкіри, розріз очей, стать, сексуальна орієнтація, національність не можуть визначати цінність людини і поставити її життя під загрозу.
Я ніколи не зрозумію всієї глибини трагедії расизму в США, оскільки виросла в досить монорасовому суспільстві й гомогенній культурі (де, наприклад, після розпаду СРСР фактично припинилося спілкування з найближчими сусідами - колишніми республіками), а мій колір шкіри, національність, економічний статус, освіта свідомо ставлять мене у привілейовану позицію. Я ніколи не відчувала страх за своє життя через колір шкіри, хоча не раз відчувала його лише тому, що я жінка. Я ніколи не відчувала загрози через свою національність, але при проходженні контролю на кордонах або під час спілкування з Міністерством у справах іноземців в Німеччині, мені чітко давали зрозуміти, що як емігрантка я є "чужорідним елементом" та потенційною загрозою. Проте, оскільки я відчуваю свою приналежність до всього людства, то можу розділити горе й обурення людей, підтримавши рух Black Lives Matter. І мій голос важливий - він буде почутий, так само як і голос кожного.
Нам вкрай необхідно усвідомити, що ми всі взаємопов'язані та взаємозалежні
В Україні, яка хоч і має в своєму соціалістичному минулому ідеї інтернаціоналу, я спостерігаю дистанцію та відчуття, що вона занадто далеко від расових конфліктів США й світових перипетій загалом. Українське суспільство все ще живе ніби за завісою, тільки вже не залізною, а, швидше, прозорим склом, та не осмислює проблему расизму як актуальну для себе. В той самий час тут постійно відбуваються погроми таборів і вбивства ромів ультраправими націоналістами, а практика тортур і вбивств в міліції існує та навіть має певний рівень суспільного прийняття, тож питання насильства та дискримінації, системного і побутового расизму все ще залишається на порядку денному .
Хвиля протестів в США, яка з новою силою актуалізувала проблему системного расизму і поліцейської держави, в Україні поки що не має значного масштабу, але активісти та культурні діячі висловлюють свою підтримку у соціальних мережах. 5 червня в Києві під Кабінетом Міністрів відбувся мирний мітинг "Проти поліцейського свавілля", організований Центром Громадянських Свобод і Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Громадяни вийшли на мітинг за вільну і безпечну Україну для всіх з заслами "Ні насиллю - так правам", "Куди здвонити, коли вбиває поліція?", "Кого ви захищаєте?" та з вимогою відправити у відставку Міністра внутрішніх справ України. Цей мітинг про незгоду із розповсюдженним насиллям, за яке представники органів влади не несуть відповідальність, та боротьбу із корумпованою системою, яка не захищає конституційні права своїх громадян. Протестувальники в США скандували: "Немає справедливості - немає миру". ( "No justice - no peace"), а українці тримали плакати з цим написом, висловлючи свою солідарність. Також мітинги пройшли в інших містах, зокрема у Львові, де представники ЛГБТ-комьюніті вимагало правосуддя. Це дає надію, що українське суспільство все ж відчує свою приналежність до глобального світу.
Найвища цінність, яка існує і повинна захищатися, - це цінність людського життя. Саме тому і сьогодні, і завтра і завжди необхідно пам'ятати, що Lives Matter. Поки існує несправедливість, потрібно боротися, слухати пригноблених і бути небайдужими, щоб змінити світ.
Можна побачити тенденцію в американських ЗМІ, яка подає протест як бунт мародерів, хоча навіть моє покоління, маючи досвід двох революцій 2004 і 2014 років, має пам'ятати, як багато провокацій виникає під час мирного протесту з метою його викривити й перетворити у насильницький, що вигідно владі. Революція може лякати своєю силою бунту. Але якщо протест проривається назовні, розкриваючи існуючу в суспільстві проблему як гнійник, то система видають помірну дозу насильства, тільки щодня.
Фраза "Я не можу дихати" ("I can not breathe") ціною людського життя стала одним з символів руху. "Якщо один не може дихати, не можуть й інші" - мільйони людей пишут та скандують. Дивно, що це відбувається в той час, коли під час пандемії США втратило найбільшу кількість громадян, адже вірус вражає саме дихальну систему. Але ж системі мало жертв, ніколи не буде достатньо, а люди для неї - біомаса та робочі машини, не більше.
Наша інтернаціональна команда створила TW для того, щоб зробити свій внесок у зміну цього світу, розширити антиколоніальний, антирасистский та анти-патріархальний дискурси. Це наша можливість говорити й надавати місце для вільного висловлювання. І сьогодні ми ще раз хочемо акцентувати на необхідності протистояти расизму, вивчати, слухати і рефлексувати події, що відбуваються у світі, а також бути солідарними з тими, хто бореться за справедливість й рівні права людини.
"Нове покоління американців вагітне Революцією," - написав активіст Анатолій Ульянов у своєму Telegram-каналі. Ми всі вагітні Революцією. Настає новий час?
Дар'я Придибайло - незалежна кураторка, дослідниця, засновниця ArtMattersUkraine та TRSHCHN platform. В Україні працювала у провідних культурних інституціях Національний культурно-мистецький та музейний комплекс Мистецький Арсенал та Центрі сучасного мистецтва PinchukArtCentre над такими проектами як Перша Київська бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012, Міжнародний форум Art Kyiv та Український павільон на 53/55-й Венеційській Бієнале. Протягом 2013-2015 років була учасницею кіберфеміністичної платформи та колективу художниць, кураторок і письмениць womanorial. Останні її дослідження зосереджені на понятті "сірої зони", а також чуттєвому повороті в контексті емоційного капіталізму. Освіту отримала в Національному університеті "Києво-Могилянська Академія" та NODE Center for Curatorial Studies. Живе та працює між Києвом та Берліном.